Європейська архітектура безпеки і Україна. Чому вони так тісно пов'язані і чому нам потрібно говорити про це зараз?
Почнімо з дуже простих фактів.
По-перше, ми в Європі безумовно живемо в зовсім інші часи, ніж це було кілька років тому. Справді маємо чітке розуміння загроз: продовження війни в Україні, можливість російської агресії проти країн-членів ЄС і НАТО, яку прогнозують наші спецслужби.
Потім – війна в Ірані, питання, пов'язані з постачанням зброї в Європу і в Україну – вони можуть виникнути дуже скоро. Ну й дуже голосно і досить чітко оголошені американські плани з виведення ресурсів з Європи та перекидання їх в інші регіони, такі як Індо-Тихоокеанський або західна півкуля.
По-друге, варто прислухатися до деяких нещодавніх гучних заяв. Наприклад, держсекретар США Марко Рубіо заявив, що Україна має найсильнішу армію в Європі. Це повторив президент Фінляндії Алекс Стубб.
Навіть сказав, що українська армія може бути найкращою у світі.
Можливо, з цим не погодяться американці – але це була гарна заява.
І це повинно підказувати: якщо ми в ЄС маємо найсильнішу армію просто по сусідству з нами, тоді інтеграція українських оборонних можливостей з європейською обороною має бути в найбільших життєвих інтересах Європи.
Зараз Україна має найсильнішу армію не лише тому, що в ній найхоробріші солдати і найрозумніші генерали. А й тому, що в неї є найсильніша інноваційна оборонна промисловість. Тож Європа також повинна бути дуже зацікавлена в тому, щоб інтегрувати її з європейською оборонною промисловістю.
Об'єднання замість подрібненості
З іншого боку, нам потрібно поглянути на нашу власну ситуацію.
Маємо фрагментовану європейську оборонну політику і оборонну промисловість. Це наша історична спадщина. 27 оборонних політик, 27 оборонних бюджетів, 27 національних армій і 27 національних вето. І ми можемо лише запитати себе: чи стали б американці сильнішими, якби замість однієї федеральної армії у них було 50 армій на рівні штатів, 50 оборонних бюджетів, 50 оборонних політик і 50 вето?
Мабуть, ні. Тому потрібно розуміти: якщо ми справді з огляду на всі виклики хочемо стати сильнішими – нам потрібно стати більш об'єднаними, а не більш фрагментованими.
Це одне з ключових завдань. І це найважче виконати, тому що політично і психологічно саме фрагментованість є історичною спадщиною. Згідно з договорами ЄС, оборона для країн-членів є національною прерогативою, і Євросоюз досі відіграє дуже обмежену роль.
Нещодавно президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн на конференції послів і міністр закордонних справ Німеччини Йоганн Вадефуль на конференції Аденауера підняли дуже важливе питання, яке вже має очевидну відповідь: чи відповідають сучасним викликам наші доктрини, інститути і процес ухвалення рішень у зовнішній політиці та політиці безпеки?
Зрозуміло, що ні. Наші інституції і наша оборонна архітектура в їх теперішньому вигляді не відповідають усім викликам, які стоять перед ЄС.
Зокрема, це великі оборонно-промислові виклики.
Незважаючи на всі фінансові ресурси, які ми вкладаємо в оборонну промисловість Європи, Росія все ще досить сильно переважає Європейський Союз у всіх сферах оборонного виробництва.
Виведення американських військ вимагає ефективної заміни їхніх стратегічних сил і засобів на європейському континенті. Німецькі експерти нещодавно підрахували, що
це коштуватиме європейцям близько 500 мільярдів євро.
І на додаток, у нас немає єдиного оборонного ринку.
Отже, ми потребуємо великих змін у нашій політиці і практиці щодо оборонної сфери.
Потрібен новий договір
Вище йшлося про ширші проблеми, з якими стикається Європа.
Але головним чином через Україну нам терміново потрібно говорити про нову архітектуру європейської безпеки. Ми не можемо інтегрувати найкращий в Європі український оборонний потенціал в старі структури.
Питання членства України в НАТО наразі не узгоджене, і ми не знаємо, коли це може статися.
Я був би дуже радий бачити Україну в Євросоюзі вже завтра, але треба бути реалістами – це може зайняти багато часу. А Європа повинна стати набагато сильнішою не колись у майбутньому, а вже зараз.
Слід розуміти: якщо Путін зараз почне агресію проти країни ЄС або НАТО, ми стикнемося з перевіреною в боях російською армією, яка має можливість використовувати мільйони безпілотників. Такого досвіду у країн-членів ЄС чи НАТО немає – його має лише Україна.
Тому нам потрібна європейська оборонна архітектура з можливістю для України інтегруватися інституційно зараз, а не завтра.
Ось чому нам треба те, що ми називаємо Європейським оборонним союзом.
У ньому Україна, а також Велика Британія, Норвегія, можливо Туреччина, навіть Канада могли би приєднатися до країн-членів Європейського Союзу. Європейський оборонний союз має бути створений добровільно країнами, які прагнуть набагато сильнішої співпраці та єдності в галузі оборони – чого зараз немає.
З юридичної або конституційної точки зору такий союз міг би бути створений у різні способи. Найефективнішим шляхом було б укладення нового міжурядового договору. Тому що…
Read the full article at Ukrainska Pravda →
UA